Диригентсько-хорова інтерпретація як континуум (на прикладах Stabat Mater А. Пярта, К. Дженкінса та О. Родіна)

Abstract

Дисертацію присвячено обґрунтуванню специфіки диригентсько-хорової інтерпретації як типу континууму. Концепція зумовлена обраним матеріалом – сакральним жанром Stabat Mater в творчості А. Пярта, К. Дженкінса та О. Родіна. В сучасній музичній науці диригентський стиль вивчається в його осібних рисах (Крижановська, Пучко-Колесник, Ткач), дістає типології в контексті ідеї жанрового та видового синтезу у хоровій творчості (Бондар); у зв’язках із професійними якостями (Бермес, ПучкоКолесник, Л. Сверлюк, Я. Сверлюк, Грубі), багатовимірною змістовністю жестів (Біляєва, Вороновська, Карпенко, Мурза). Диригентсько-хорова інтерпретація перетворює топос на простір, реалізуючи трансцендентальну відкритість виконавської форми. Втім на сьогодні не існує системного дослідження професії хорового диригента як носія інтерпретативного мислення в площині осмислення континуального виміру хороспіву. Актуальність теми полягає в нагальній потребі з’ясувати можливості філософії, психології творчості та інтерпретології (в сукупності всіх дискурсів музикознавства) на шляху моделювання новітніх якостей функціонування і форм комунікації диригентського мистецтва. Час і простір як філософські категорії постають для музикантів-виконавців когнітивним механізмом цього моделювання. Полістилістика, поліфонізм і нелінійність приводять просторову основу музичного мислення до очевидності, що спричиняє чимдуж активні розвідки з простору в музиці. Диригентсько-хоровий аналіз Stabat Mater А. Пярта в аспекті просторово-часового континууму здатен перспективно продовжити і сакральну тему, і лінію хорознавчої тематики в інтерпретології на прикладі Stabat Mater через зіставлення її стильових втілень в умовах мета-модерної формації самосвідомост культури.