Концертні жанри в скрипковій творчості харківських композиторів ХХ – ХХІ століть

Abstract

Методологію дослідження складає послідовний розгляд трихотомії «концертність – концертування – концерт» стосовно жанрів скрипкового музикування. Створювані під егідою принципу концертного діалогу, музичні жанри, репрезентовані скрипкою, у даній дисертації розподілені на наступні групи: 1) такі, що містять жанрове ім’я «концерт» (концерт для солюючого інструменту з оркестром, концерт для оркестру, концертштюк, concertо grossо); 2) такі, що не мають прямої вказівки на це ім’я (симфонія з солюючим інструментом, сюїтний цикл, окрема віртуозна п’єса). Скрипкове концертування у більшості випадків співіснує з камерністю як системою жанрів (І. Польська), які характеризуються рівнопотенційністю учасників виконавського процесу. Виявити різницю між цими родами музичного мислення допомагає запропонований в даній дисертації фактурний підхід, використовуваний при аналізі конкретних зразків.The research methodology consists of a sequential examination of the triad "concertness – concertizing – concert" regarding violin music genres. Under the principle of concertante dialogue, the musical genres represented by the violin in this dissertation are categorized into the following groups: 1) Those containing the genre name "concert" (concerto for a solo instrument with orchestra, concerto for orchestra, concertino, concerto grosso); 2) Those without direct reference to this name (symphony with a solo instrument, suite cycle, individual virtuosic piece). In most cases, violin concertizing coexists with chamber music as a system of genres (I. Polska), characterized by the equal importance of all performers in the performance process. To identify the difference between these modes of musical thinking, the dissertation proposes a textural approach, which is utilized in the analysis of specific examples.