Мелос як парадигма вокального мистецтва: на матеріалі творчої практики України та Китаю

Abstract

Дисертацію присвячено обґрунтуванню множинності форм прояву мелосу в різних творчих практиках вокального виконавства сьогодення, які вивчаються автором з урахуванням його власного досвіду як носія антентичної співочої традиції Китаю. Доведено, що усталені уявлення про сутність мелосу лише за ознаками класико-романтичної доби дещо звужують його ментально-національні функції уособлювати людину, яка співає (homo cantor) у повноті буття та форм спілкування зі світом. Функціонально-структурні параметри мелосу поглиблюють вчення про панмелос завдяки розширенню меж жанровостильової амплітуди традиційних форм виконавства (фольклорних та церковних) на етапі філогенези, які відродилися та існують в творчій практиці ХХ століття у синхронії