Категорія терпіння як драматургічний механізм opera seria: три «Griselda» в компаративній перспективі (А. Скарлатті – Дж. Бонончіні – А. Вівальді)

Abstract

Статтю присвячено аналізу категорії терпіння (patientia) як драматургічного механізму opera seria першої половини XVIII століття на матеріалі трьох опер «Griselda» — Алессандро Скарлатті (1721), Джованні Бонончіні (1722) та Антоніо Вівальді (1735). У центрі дослідження — еволюція музично-драматургічної репрезентації образу Ґрізельди за умов незмінного лібретного ядра, сформованого реформаторською моделлю Апостоло Дзено. Простежено перехід від нормативно-етичної стабілізації образу в опері Скарлатті через афектну репрезентацію в Бонончіні до ознак психологізації у Вівальді. Доведено, що терпіння функціонує не лише як моральна чеснота, а як структуроутворювальний принцип музичної драматургії, який визначає типологію арій, їхню позицію в композиції та характер афектної організації твору.