До питання про інтермедіальність нарису "Голосні струни" Лесі Українки

Вантажиться...
Ескіз

Дата

Науковий ступінь

Рівень дисертації

Шифр та назва спеціальності

Рада захисту

Установа захисту

Науковий керівник/консультант

Члени комітету

Назва журналу

Номер ISSN

Назва тому

Видавець

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Анотація

Осмислити текст нарису Лесі Українки «Голосні струни» як оригінального експерименту дозволяє інтермедіальний підхід. Новизна дослідження полягає в розгляді композиції нарису як сонатної форми (сонатного allegro). Як і в сонатній формі, в «Голосних струнах» можна виділити три частини – експозицію, розробку і репризу. Причому експозиції передує вступ, який дозволяє письменниці розкрити основні риси портрета і характеру головної героїні, Насті Гриценко. В експозиції нарису, як і в сонатній формі, чітко представлено чотири партії: «головна», яка пов'язана з музикою, на що вказує і назва твору, і бюсти Бетховена і Шопена в Настиному будинку, «сполучна», в якій з'являється ім'я коханої Павла, брата Насті, «побічна», в основі якої лежить мотив листа, отриманого дівчиною від Богдана, і «заключна», в якій розкривається любов Павла до Олесі. Як і в розробці сонатної форми, в нарисі можна виділити короткий вступний розділ, власне розробку і предикт. Причому в перших розділах домінує мотив листа «побічної» партії, який то примушує Настю прислухатися до голосу своєї любові до Богдана, то викликає спогади про зустрічі з ним з самого їх початку. Окрім цього, в розробці Леся Українка активно звертається до алюзій і ремінісценцій, що пропонують читачеві «пригадати» широке коло творів світової класичної літератури і музики. Такий інтертекст дозволяє письменниці розкрити багатий духовний світ Насті. У репризі провідну роль займають «сполучна» і «головна» партії, які ґрунтуються відповідно на виконанні Олесею «Бажання» Шопена і Настею – третьої частини сонати Бетховена № 17, оскільки «побічна» повністю вичерпала себе в розробці. Для розкриття складної гами почуттів Насті Леся Українка звертається до музичного екфразиса. Останні рядки нарису можна інтерпретувати і як повний крах надій героїні, і як катарсис, який вона переживає. В той же час щасливий Павло не здатний допомогти сестрі. Очевидно, що крізь «заключну» партію проступає філософський висновок самої Лесі Українки – життя сповнене діалектичних протиріч. В цілому нарис можна розглядати і як неоміфологічний текст, в якому письменниця вміло грає «різноманітними традиціями» (З. Мінц).

Опис

Бібліографічний опис

Каленіченко О. М. До питання про інтермедіальність нарису "Голосні струни" Лесі Українки // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія "Філологія". 2021. Вип. 89. С. 21-28.

Підтвердження

Рецензія

Додано до

Згадується в