Оперна творчість Н. Порпори у контексті виконавської практики останньої третини ХХ - першої чверті ХХІ століть

Abstract

У доволі строкатій картині музичного мистецтва останньої третини ХХ – першої чверті ХХІ століття важливе місце займають тенденції, спровоковані історично-інформованим виконавством (HIPP – Historically Informed Performance Practice). З’явившись на межі ХІХ – ХХ століть воно визначило зміну культурної парадигми, що означало: суспільну зацікавленість музичною культурою XII – початку ХХІ століть та зміни у репертуарній політиці; реставрацію старовинних інструментів та виробництво їх сучасних аналогів; появу спеціалізованих ансамблів, оркестрів, та відповідно, науково-методичних робіт, присвячених специфіці барокового виконавства. Неможливо оминути увагою й фактор стрімкого розвитку мистецтва контратенорів, що зробило можливим нове сценічне буття багатьох оперних творів XVIII століття. В цьому контексті особливої уваги заслуговує творчість італійського композитора Ніколи Антоніо Порпори (1686 – 1768), чий внесок у становлення західноєвропейського вокального мистецтва неможливо перебільшити. Н. Порпора увійшов в історію як автор чисельних opera seria та один з найвідоміших вокальних педагогів, серед учнів якого славетні: Фарінеллі (1705 – 1782), Каффареллі (1710 – 1783), Антоніо Уберті (1719 – 1783).In the rather diverse picture of musical art from the last third of the twentieth century to the first quarter of the twenty-first century, an important place is occupied by tendencies provoked by historically informed performance practice (HIPP). Having emerged at the turn of the nineteenth and twentieth centuries, it determined a change in the cultural paradigm, which meant: public interest in the musical culture of the twelfth to the early twenty-first centuries and changes in repertoire policy; the restoration of early instruments and the production of their modern analogues; the emergence of specialized ensembles and orchestras and, accordingly, scholarly and methodological works devoted to the specificity of Baroque performance. It is also impossible to ignore the factor of the rapid development of the art of countertenors, which made possible a new stage existence for many operatic works of the eighteenth century. In this context, the work of the Italian composer Nicola Antonio Porpora (1686–1768) deserves special attention; his contribution to the formation of Western European vocal art can hardly be overestimated. N. Porpora entered history as the author of numerous opera seria and as one of the most renowned vocal teachers, among whose pupils were the celebrated Farinelli (1705–1782), Caffarelli (1710-1783), and Antonio Uberti (1719–1783).