Сучасні модифікації академічного вокалу в національному художньому просторі

Abstract

Стаття присвячена питанням модифікації настанов академічного вокалу, що увиразнює жанрові та стильові пошуки митців на межі XX–XXI століть у зв’язку з пріоритетністю унікального творчого світобачення, ревізією конструктів музичного мислення та кордонів академічної, народної та естрадної сфер музичного мистецтв, а також специфікою сучасної художньої практики, яка демонструє актуалізацію образу універсальної творчої особистості. Мета статті – окреслення векторів модифікації академічного вокалу в контексті творчості сучасних українських композиторів. Акцентовано плюралізм спрямувань мета-жанрового та мета-стильового урізноманітнення настанов сучасного академічного вокалу у творах сучасних українських митців. Наголошено на значущості синтезу-балансування між виконавськими параметрами bel canto та камерного співу на основі інтровертної виконавської позиції та збереженні ліричної жанрово-стильової домінанти національної оперної традиції (в “Opera Rustica” («Сільські сцени») Є. Станковича). Виявлено синтез виконавських настанов, зумовлений апеляціями до знаків різних музичних епох і традицій (у циклі І. Гайденка «Дівчино, хмелю…»). У зв’язку з нетрадиційністю інструментального виміру вокальних творів сучасних українських митців обґрунтовано тяжіння до формування унікальних технічних, зокрема тембрових параметрів виконавства. Доведено значущість синтезу настанов історично інформованого виконавства, оперної традиції в її історичній тяглості та новітніх співацьких орієнтирів, детермінованих апеляціями до конструктів музичного простору XX cт. (у творах І. Алексійчук). Підкреслено тенденцію експериментального оновлення настанов академічного вокалу, детерміновану інструментальним трактуванням голосу, переглядом алгоритмів співвідношення музичного та вербального начал, та індивідуалізацією інтерпретування неповторних жанрово-стильових параметрів композиторського твору (у творчості К. Цепколенко, В. Польової, А. Загайкевич, Л. Юріної).