"Вишиваний. Король України" А. Загайкевич: національна опера на шляху формування нової парадигми жанру

Abstract

У неоднозначному художньому просторі сучасності особливої актуальності набувають як проблеми збереження національної культурної, історичної пам’яті, так і питання, пов’язані із глобальними змінами моделей жанрів, зокрема опери. Кардинальна новаційність музичного мислення та мови, детермінована проєкцією жанру опери в царину електронної музики, переосмислення сутності академічного вокалу, архітектоніки жанрової моделі опери та режисерського, сценографічного бачення твору маркує оперу А. Загайкевич «Вишиваний. Король України». Мета статті – окреслити вектори формування новаційної парадигми оперного жанру в творі «Вишиваний. Король України» А. Загайкевич. Твір А. Загайкевич у статті позиціонується як прецедент створення нової оперної парадигми, котра насичена алюзіями-зв’язками з усім буттям жанрової моделі опери, мультикультурними спрямуваннями сучасної культури, світоглядними пошуками сучасності та її звуковою «аурою», яка створюється зокрема залученням засобів електроакустики, алгоритмами осмислення сутності та специфіки ролі виконавця у творчому процесі втілення музичного твору. У статті виявлено вектори формування нової парадигми жанру в опері А. Загайкевич, які виявляються у вокальному компоненті твору – в синтезі народно-академічної вокальної традиції та академічної в множинності класичних принципів оперного вокалу та його модифікацій в контексті Sprechstimme; інструментальному компоненті твору – в мультикультурному синтезі звукової атмосфери симфонічного оркестру як атрибутивної складової оперного жанру й електроакустичних звукових побудов, самодостатньої колористичності тембру та тембральних маркерів автентики; драматургії – в домінуванні медитативного начала, перевагою драматургії станів, сповнених внутрішнім образним розвитком; хореографічному та сценографічному компонентах твору, які апелюють до досвіду оперного жанру і наділені статусом концептуально вагомих компонентів жанру, носіїв самодостатніх сенсів; новаційному образі виконавця, який вирізняє в якому рівноправність вокальної, мовної, пластичної, візуальної складових, мобільність модуляції в контекст різних вокальних традицій; концепції жанрової моделі оперного жанру. Окреслені в статті вектори формування нової парадигми оперного жанру дають змогу констатувати в її межах актуалізацію проблеми історичної, національної пам’яті та формування нової парадигми опери – опери-метафори.