Типологія інтерпретацій шекспірівської трагедії "Ромео і Джульєтта" англійськими та американськими режисерами (2006-2025)

Abstract

Стаття присвячена виявленню типології інтерпретацій трагедії В. Шекспіра «Ромео та Джульєтта» на основі аналізу вистав, що були поставлені протягом 2006–2025 років на сценах англійських та американських театрів. Мета статті – розглянути, які типи «іконоборчої інтерпретації» (за І. Манро) можна виявити у виставах сучасних англійських та американських режисерів. Аналіз показав, що режисери, намагаючись по-новому інтерпретувати текст п'єси В. Шекспіра, експериментують, перш за все, з місцем розгортання подій. Так, Н. Меклер заміщає Верону невеликим містечком / селищем на Сицилії або у Латинський Америці, а Ш. Холмс відправляє шекспірівських героїв на Дикий Захід. Таке заміщення Верони у виставах іншими локаціями призводить до суттєвої корекції в сценографії постановок, що проявляється в декораціях, костюмах, бутафорії та музичному оформленні спектаклів. Разом з цим ідейно-художні концепції режисерів можуть бути вдалими або ні, не залежно від зміни місця подій. Достатньо часто режисери намагаються у своїх постановках внести також візуальні відмінності між сім'ями Монтеккі та Капулетті. Це можуть бути різні кольори одягу у представників цих сімей або різні фасони одягу (Д. Лево; у виставі Б. Шейбані це сучасні костюми і сарі), або різні танцювальні рухи – стримані і агресивні – під час балу-маскараду в домі Капулетті (Ш. Холмс). Засобами посилення головного конфлікту п'єси можуть бути, крім того, діалектні відмінності (Б. Шейбані) або різні кольори шкіри акторів (Б. Шейбані, Д. Лево). Дослідження показало, що у Великій Британії та в США режисери активно інтерпретують п'єсу «Ромео і Джульєтта», в яку вносяться серйозні текстові правки. Так, британські драматурги, приймаючи участь у підготовці вистав для школярів за п'єсами Шекспіра, активно втручаються в їх текст, значно скорочуючи його та викреслюючи цілий ряд дійових осіб. У той же час класичний шекспірівський текст перекладається на сучасну мову, зрозумілу юним глядачам. Цікаву інтерпретацію, що спирається саме на пригадування молодими людьми тексту трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта», запропонували режисери П. Ліски та К. Коппер. У висновках не тільки узагальнюються результати дослідження, але і обґрунтовується необхідність виявлення нових типів режисерських інтерпретації трагедій Шекспіра.