Жано менуету у фортепіанній музиці кінця ХІХ-ХХІ століть: специфіка композиторської та виконавської інтерпретації

Abstract

Жанр менуету, генеза якого сягає прикладного музикування народу Франції XVII століття, активно використовувався в академічній музичній культурі за часів епох бароко та класицизму – він довгий час був складовою інструментальної сюїти, а також обов’язковою частиною симфонії, проте і після цього він не втратив свою значимість в музичному світі. З бажанням відтворити естетику бароко та класицизму, неокласицистичні та необарокові тенденції розвитку музичної культури ХХ століття означені зверненням до даного жанру. Але композиторська інтерпретація жанрового інваріанту менуету відрізняється – спостерігаються різні підходи до трактування досліджуваного жанру. Так, деякі композитори створюють точну модель старовинного танцю, зберігаючи архетиповість жанру, а інші звертаються до жанру крізь призму сучасних їм новаторських тенденцій. Окрім цього, жанр менуету уже усталено є необхідною складовою навчального репертуару в освітянській царині з першого щабля музичної освіти. Що стосується виконавської практики, менует, незважаючи на наявні зразки як окремих самоцінних творів, частіше виконується саме як частина циклу (сюїтного чи сонатно-симфонічного). Таким чином, в науково-дослідницькому вимірі жанр менуету завжди перебуває в тіні. Особливість композиторського зацікавлення старовинним танцем, особливо в ХХ – ХХІ ст., а також необхідність вивести жанр менуету з тіні в науковій сфері та сфокусуватися на ньому, майже не розглядалися раніше вітчизняними та західноєвропейськими музикознавцями, що підтверджує актуальність теми. Мета дослідження – виявити специфіку композиторської та виконавської інтерпретації жанру менуету у фортепіанній музиці кінця ХІХ – ХХІ століть.