Камерно-вокальна творчість М. Стецюна

Abstract

Як компонент сучасного національного художнього простору, камерно-вокальна творчість Миколи Стецюна яскраво віддзеркалює сучасні тенденції інтенсифікації регіональних вимірів духовного буття нації, універсалізму творчої особистості та збереження індивідуалізованої інтерпретаційної традиції. Метою статті є виявлення концептуальних та виразових основ камерно-вокальної творчості М. Стецюна. У статті обґрунтовано концептуальний зв’язок камерно-вокальних творів митця з архетипами та ментальними настановами української нації, зокрема кордоцентризмом і ліричністю, значущість концептів – символів фундаментальних аксіологічних основ національної спільноти та ліричної інтровертності. Виявлено такі характерні риси інтонаційного рівня камерно-вокальної творчості М. Стецюна: безумовний пріоритет вокального мелодизму, кантиленності; особистісно інтерпретована опора на національний спадок вокального мистецтва та народнопісенні традиції, що стає поштовхом до виконавської модуляції камерно-вокальних творів митця у сфери академічного вокалу, народнопісенного виконавства та естради; демократичність інтонаційного тезаурусу та уникання експериментальних, екстремальних засобів вокальної виразності. Виявлено такі особливості гармонічного мислення композитора у камерно-вокальній царині, як природність, ясність, функціональність, трактування дисонантних та колористичних сполук як імпульсів інтенсифікації музичного процесу. Наголошено на домінуванні у камерно-вокальній творчості композитора жанрових моделей пісні, пісні-романсу та вірша з музикою. Показано, що камерно-вокальні твори М. Стецюна вирізняє: органічне злиття музичного та поетичного, а також вокального та інструментального начал; алюзійне відтворення жанрової моделі балади; уникання перформативності; жанрова інтерференція та концептуальний синтез, пов’язані зі зверненням до жанрової моделі романтичного вокального циклу та триптиху у стильовій аурі неофольклоризму та неоромантизму.