Типологія видів продовжень трагедії В. Шекспіра "Ромео і Джульєтта" на сценах європейських театрів

Abstract

В статті розглядаються типи вистав-сиквелів та вистав-спін-офів сучасних європейських режисерів, які є продовженнями шекспірівської трагедії «Ромео і Джульєтта», а також уточнюються їхні ознаки. Аналіз показав, що режисери і сценаристи, відштовхуючись від умовно нового, щасливого фіналу претексту, пропонують глядачам вистави-сиквели, в яких події розгортаються або відразу після завершення п’єси Шекспіра, або через кілька десятиліть. Зрозуміло, що в першому типі таких вистав є намагання пояснити, які можливі шляхи подальшого життя відкриваються не тільки перед Джульєттою, яка залишається живою, але й перед її друзями, які вирушають за пригодами у Париж. Відкритий фінал мюзиклу Л. Шеппарда «& Juliet» розрахований на те, що цей сюжет, головною героїнею якого залишиться Джульєтта, можна буде продовжувати у наступних виставах. Другий тип вистав-сиквелів, не дивлячись на те, що і в них змінюється жанр трагедії на жанр комедії, підіймає важливі питання, що пов’язані з осмисленням, чому навіть така пара романтично закоханих молодят не змогла зберегти своє кохання протягом десятиліть і чи можливо допомогти їм повернути їхні забуті почуття. Правда, якщо у виставі «Ромео і Джульєтта: Без смерті немає щасливого кінця» режисерки А. М. дель Йерро, події якої відбуваються у добу Відродження, акцент робиться на смішних чи безглуздих ситуаціях, то у постановці «Ромео і Джульєтта в музичному автоматі» режисера Ф. М. Відмаєра загострюються проблеми, причиною яких стало об’єднання Німеччини у 1990 році. Дослідження показало, що до першого типу вистав-спін-офів можна віднести мюзикл «Нянька», режисери Ф. Куропка і Л. Нимшек. Особливість цієї постановки полягає у тому, що другорядна персонажка розповідає про події шекспірівської трагедії вже після того, як вони завершилися. Це дає змогу по-новому їх осмислити, а також зрозуміти справжню роль няньки в історії кохання Ромео і Джульєтти. Другий тип вистав-спін-офів, в яких події «Ромео і Джульєтти» подаються з погляду Меркуціо, дозволяє режисерам підняти питання сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності молодих людей і, таким чином, підтримати їх світобачення. У висновках не тільки узагальнюються результати дослідження, але і уточнюються ознаки вистав-сиквелів та вистав-спін-офів.