Трансформації жанру фортепіанного концерту у творчості українських композиторів на межі ХХ-ХХІ ст.

Abstract

У статті розглянуто особливості трансформації жанру фортепіанного концерту у творчості сучасних українських композиторів. Акцентовано, що жанр фортепіанного концерту, як вагома складова виконавської та педагогічної практики, позначена перманентними пошуками у сфері музичного мислення та мови, не набув вичерпного висвітлення в сучасній музикології. Мета статті – висвітлення напрямів трансформації жанру фортепіанного концерту в сучасному національному музичному просторі. Джерела формування українського варіанту жанру були пов’язаними з національними традиціями фортепіанної інтерпретації обробок фольклорного мелосу, розвитком жанрів чабарашки, варіацій на народній пісні, думки, шумки, рапсодії, фантазії та сонати, а також із тривалою акумуляцією у ньому досвіду класицистського та романтичного модифікування. На рівнях стилю, мови та системи засобів виразності фортепіанні концерти сучасних українських митців віддзеркалюють специфіку постмодерністського світобачення та водночас резонують із культурно акумулятивною «аурою» фортепіанного концерту, надають йому статусу знаку культурної пам’яті в її цілісності. Жанрова модель концерту для фортепіано з оркестром у творчості сучасних українських композиторів, позначена актуалізацією семантичного потенціалу та інтенсифікацією апробації нових алгоритмів музичного мислення, засобів виразності, синтезування жанрів тощо, постає в таких трансформаціях, як: суб’єктивізація концептуально-образних обріїв і драматургічної логіки; редукативно спрямована кристалізація-мінімалізація структури (Перший та Третій концерти І. Щербакова, 9 камерна симфонія «Quid pro quo» Є. Станковича, 10 Камерна симфонія «Dictum II» Є. Станковича); наповнення класичної 3-частинної моделі жанру численними знаками-алюзіями, репрезентантами цілісного в синхронії та діахронії досвіду музичного мистецтва (фортепіанний концерт В. Птушкіна); концептуальна меморіалізація (Другий концерт І. Щербакова); формування «багатовимірної» композиційно-структурної організації, співвіднесеної із різними історико-культурними моделями жанру та насиченої знаками жанрів різної історико-культурної природи (Другий концерт Б. Фроляк); деструкція академічного локусу функціонування, обумовлена модуляцією у сферу автохтонної традиції (Третій концерт І. Щербакова) та сферу масової культури («Dictum II» Є. Станковича).