Нові виміри музикознавства ХХІ століття : досвід моделювання інтерпретативної теорії музичної комунікації

Abstract

Актуальність теми пов’язана з формулюванням основних настанов теорії музичної комунікації в її інтерпретативному вимірі. На ґрунті досліджень сучасної гуманітаристики (М. Бахтін, Ю. Габермас, Х. У. Гумбрехт, С. Жижек, М. Маклюен, Е. Левінас, Дж. Остін, Д. Спербер, У. Еко), теорії музичної комунікації (Е. Тьорнер, О. Якупов, В. Медушевський, Б. Сюта) та теорії музичної інтерпретації (Жан-Жак Наттьєз, Т. Адорно, Ж. Брелі, Г. Данузер, Є. Гуренко, Н. Корихалова, В. Медушевський, В. Москаленко, Л. Шаповалова, О. Самойленко) запропоновано новий погляд на мистецькі процеси ХХ — початку ХХІ ст. У розвиток класичної і релевантної теорій комунікації (основна відмінність першої — визнання центральним елементом системи твору як коду; сутність другої — існування як центрального елемента «музично-комунікативної події», увага до намірів комунікантів, контексту подій, що зумовлює їх адекватне розуміння) представлено модель інтерпретативної теорії музичної комунікації, у якій поєднані обидва підходи. Уведено в науковий обіг тип Homo Interpretatus, що є творцем нової сучасної музичної реальності і може бути позначеним як сумарний образ людини, яка в процесі музичної діяльності виявляє домінантність інтерпретувального мислення (у розмаїтті функцій «композитор — виконавець — слухач — дослідник»). Запропоновано концепт «комунікативна стратегія», що означає свідому дію (інтенцію, спрямовану на Іншого у процесі творчого спілкування). Представлена типологія комунікативних стратегій: зважаючи на вид творчої діяльності (композиторська, виконавська, дослідницька, слухацька) та їх різновиди відповідно до форм роботи з матеріалом / текстом, сприйняття (зокрема ідіоетнічна, моделююча, актуалізуюча, інтегрувальна тощо).