Виконавське відображення символіки музично-поетичного тексту "Quatre mélodies" ор. 13 Е. Шоссона

Abstract

Метою дослідження є обґрунтування виконавського бачення символіки музично-поетичного тексту «Quatre mélodies» («Чотири мелодії») ор. 13 (1885 1887) французького композитора Ернеста Шоссона. Актуальність обраної теми зумовлена недостатнім висвітленням вокальної спадщини Е. Шоссона, зокрема ор. 13, що насичений музично-поетичною символікою. Отже, новизна дослідження полягає у вивченні символіки «Чотирьох мелодій» Е. Шоссона як синтезу слова, музики та виконавської інтерпретації, що потребувало застосування історико-контекстуального, біографічного, структурно-функціонального методів дослідження та виконавського аналізу інтерпретації творів. Установлено, що «Quatre mélodies» Е. Шоссона – «Apaisement» («Умиротворення» на вірш П. Верлена), «Sérénade» («Серенада» на слова Ж. Лагора), «L’Aveu» («Сповідь» на вірш О. де Вілье де Ліль-Адана) та «La Cigale» («Цикада» на поезію з «Анакреонтичних од» Л. де Ліля) – є взірцем органічної взаємодії музичного та поетичного текстів, у яких віддзеркалились естетичні пошуки доби французького символізму. Твір викликає інтерес як з історико-музикознавчого, так і з виконавського погляду. Головне завдання співацької інтерпретації «Quatre mélodies» – знайти відповідну палітру темброво-виразних можливостей голосу, що допомагає розкрити багату символіку глибинних музично-поетичних сенсів твору. Як приклад, проаналізовано співацьке тлумачення ор. 13 німкенею К. Шефер (сопрано). Підсумовано, що вокалістка має прекрасну технічну базу, її природні голосові дані відповідають первинному задуму композитора, проте суто німецька ментальність, на відміну від французької, та недостатня обізнаність у мовній специфіці не дозволяють вважати виконання нею «Quatre mélodies» перфектним, оскільки воно не розкриває повною мірою символічний зміст твору.