"Танці давидсбюндлерів" Р. Шумана : засоби і прийоми композиційної єдності циклу

Abstract

«Танці давидсбюндлерів» ор. 6 – один з найбільш складних фортепіанних циклів Р. Шумана. Досліджень, присвячених циклу, – небагато. Частина робіт і дисертацій торкаються зазначених проблем у ході вирішення інших завдань. До них належать роботи Ендрю Фаулера, Крістіни Екерті, Стівена Вайта, Дандана Пауелла. Як частина об’єкту дослідження цикл «Танці давидсбюндлерів» фігурує у дисертації американського музиколога Пітера Камінські, присвяченій вивченню специфіки композиційної організації фортепіанних та вокальних циклів Р. Шумана. Мета статті – узагальнити досвід вивчення «Танців давидсбюндлерів» Р. Шумана, зокрема, з точки зору його композиційної специфіки та композиційної єдності циклу. У роботі використано методи ладогармонічного, ладотонального та композиційного аналізу музичного твору. Наукова новизна. Вперше в українському музикознавстві узагальнено світовий досвід вивчення композиційної специфіки фортепіанного циклу Р. Шумана «Танці давидсбюндлерів», охарактеризовано систему засобів і прийомів його композиційної єдності. У процесі дослідження отримано такі результати і зроблено такі висновки. Цикл «Танці дивидсбюндлерів» ділиться на дві частини, кожна з яких включає вісім пʼєс. Пʼєса № 2 повторюється в №17 (у його другій частині) як підготовка до фіналу. Це важливий композиційний засіб, що підкреслює єдність цього циклу. Ключові тональності цього циклу: G-dur, h-moll, d-moll, D-dur, C-dur. Єдність циклу створюється завдяки різним формам реалізації його основної тонально-гармонічної формули G-dur – H-dur – h-moll або навпаки. Ця формула не є постійним мотивом, її скоріше можна було б описати як варійоване коло мелодичних і ритмічних мотивів й зворотів, які базуються на гармонічному русі від G-dur до H-dur або h-moll вперед або назад. Ця формула проходить через весь цикл і позначає моменти його поділу й доповнюється рухом її основних тонів як мелодичних підведень у різних шарах фактури. Зазначений принцип проходить через весь цикл як засіб звʼязку між його частинами. Динаміка, фактура, регістри, програмові ремарки підсилюють дію вказаного принципу, створюючи драматургічні арки між ключовими ділянками форми та впливаючи на композиційне вирішення цілого. Таким чином, композиційна єдність циклу створюється за допомогою перехресних відсилань, побудованих на основі ладогармонічних та тональних структур. Втілення зазначених композиційних особливостей циклу «Танці Давидсбюндлерів» можна прослідувати у низці виконавських версій твору, серед яких – виконання Вільгельма Кемпфа, Андраша Шиффа, Дасоля Кіма, Аріеля Ланьї, Тіффані Пун та інших.