Особливості втілення жанру сонати для скрипки і фортепіано в творчості Габріеля Форе (на прикладі Сонати №2, e-moll, op. 108)

Abstract

У статті вперше у вітчизняному музикознавстві розкриваються жанрово‑стільові, формоутворюючі та драматургічні особливості Сонати № 2, e‑moll, op. 108 Г. Форе. За результатами дослідження відзначається, що даний твір, який належить до пізнього періоду творчості Г. Форе, на відміну від Першої сонати композитора A‑dur ор. 13, яка написана в ранній період творчості і втілює романтичну піднесеність і наснагу, відрізняється складним гармонічним і поліфонічним письмом, витонченою формою і драматичним змістом, властивим музиці епохи початку ХХ ст. і Першої Світової війни. Наданий аналіз дозволяє говорити не тільки про особливе втілення форми в цьому творі, а й про велику, в порівнянні з Першою сонатою, різноманітність ансамблевої фактури. Як висновок, наголошується, що особливістю письма Г. Форе є чуйність до ладо‑гармонічного компоненту музичної мови. Ці пошуки виразних можливостей модальної гармонії Г. Форе стають відмінною прикметою сучасної французької музичної мови, що впливає на звуковий образ камерного ансамблю та приводить до означення камерності як витонченої мінливості почуттів.