Утілення темпорально-спатіального конструкту в "Симфонії псалмів" І. Стравінського

Abstract

Мета статті – дослідження засобів втілення темпорально-спатіального конструкту в «Симфонії псалмів» І. Стравінського з точки зору моделювання континуального часу та позачасового, Вічного. У статті застосовані історичний, аналітичний, системно-функціональний методи дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняному музикознавстві досліджено специфіку просторово-часової організації «Симфонії псалмів» як духовного твору неокласичного періоду творчості І. Стравінського через запровадження поняття «темпорально-спатіальний конструкт». Поняття конструкту підкреслює момент свідомого конструювання певних просторово-часових відносин, що утворює глибинний рівень організації композиції і є невід’ємною складовою побудови твору за певною моделлю, разом з імітуванням і моделюванням окремих якостей моделі. Висновки. У «Симфонії псалмів» складність темпорально-спатіального конструкту зумовлена моделюванням: 1) континуального часу, що пронизує композицію циклу й реалізується завдяки ладотональній будові (спрямованості до завершального до мажору), драматургії циклу (руху до світла), про що зауважує Г. Алфеєвська [1], і континуальній оркестровці (тривалому утриманню тембрів і тембрових комбінацій); 2) позачасового, Вічності, завдяки остинато як найбільш дієвому засобу «відключення» часу й виходу в час сакральний. На рівні оркестрового письма принцип остинато змикається з принципом багатофігурності, який діє в І та ІІІ частинах. Принцип остинато визначає високий ступінь збереження конфігурації фігур при їхніх мінімальних змінах. Тим самим реалізується статика в діалектичній взаємодії з динамікою. Взаємодія двох шарів фактури (хорового та оркестрового як відносно самостійних, проте конструктивно об’єднаних одиниць) у просторі й часі, з точки зору тематичної і ладотональної організації, відбувається синхронно й асинхронно, що породжує складно організований музичний простір.