Традиції "Березоля" та культурні тренди середини 1930-х у виставі "Платон Кречет" Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка

Abstract

Мета статті — окреслити мистецьку стратегію «Березоля» у перші роки після відсторонення Леся Курбаса від керівництва, а також проаналізувати реакцію колективу на кардинальні зміни в ідеологічному та естетичному кліматі театру. Дослідження базується на знаковій виставі театру «Березіль» — «Платон Кречет» (1935, режисер Борис Тягно). Використано історико-системний метод для відстеження змін у художньому мисленні колективу, культурно-стилістичний та описовий методи для аналізу сценічної естетики та акторської гри. Ключовим інструментом є метод реконструкції вистави, що ґрунтується на архівних матеріалах, рецензіях та спогадах сучасників, дозволяючи відтворити динаміку постановки. Наукова новизна дослідження полягає у спробі об’єктивного, незаангажованого аналізу етапної вистави театру середини 1930-х років, яку в радянському театрознавстві аналізували здебільшого з тогочасних суспільно-політичних позицій. Основний акцент зроблено на внутрішній боротьбі театру за збереження його творчого потенціалу. В результаті дослідження авторка доходить висновку, що вистава «Платон Кречет» стала знаковою для «Березоля» не лише тому, що вона була втіленням актуальних тем та стилістичних ознак періоду активного впровадження в Україні соціалістичного реалізму. Аналіз засвідчив, що вистава відобразила художні та політичні виклики, що постали перед колективом в середині 1930-х років. Водночас постановка «Платон Кречет» продемонструвала майстерність театру, який гідно подолав ці виклики, трансформувавши власні естетичні принципи задля виживання і продовження роботи.