"Веснянка" А. Стрільця : принципи авторської оркестровки

Abstract

Статтю присвячено аналізу принципів авторської оркестровки у творі «Веснянка» А. Стрільця для сучасного українського оркестру народних інструментів. Основну увагу зосереджено на специфіці переосмислення первинного тексту для баяна соло в оркестровій версії, а також на виявленні закономірностей темброво-фактурної організації, що формують цілісну концепційно-стильову модель твору. Актуальність дослідження зумовлена недостатньою розробленістю проблеми авторського оркестрування власних композицій у сучасному музикознавстві та зростанням інтересу до новітнього репертуару для оркестрів народних інструментів. Метою статті є виявлення провідних принципів оркестрового мислення А. Стрільця на матеріалі «Веснянки» та визначення ролі вихідного баянного тембру у формуванні оркестрової партитури. У процесі дослідження використано концепційно-стильову модель аналізу, яка дозволяє простежити взаємозв’язок програмної ідеї, формоутворення, тематизму та оркестрових засобів. Узагальнені результати аналізу свідчать, що оркестрова версія «Веснянки» зберігає масштаб і драматургічну логіку оригіналу, водночас суттєво збагачуючи його за рахунок тембрового розмаїття, поліфонізації фактури та активізації ритмічного чинника. Провідну роль у партитурі відіграє група баянів, яка виконує функцію своєрідного basso continuo та визначає характер фактурного ущільнення в туттійних і віртуозних епізодах. Оркестровка демонструє принцип «видобування поліфонії» з гомофонної фактури, активне використання мішаних тембрів і варіантно-варіаційного розвитку тематизму, що корелює з жанровою природою веснянки як багатогранного фольклорного явища. Зроблено висновок, що оркестрова партитура «Веснянки» виявляє ознаки баянно-центричного мислення композитора і водночас формує яскраву, барвисту звукову модель весняного обрядового дійства.