Жанрова модель двочастинної сонати у творчості Л. ван Бетховена (на прикладі фортепіанної сонати № 24 ор. 78)

Abstract

Мета статті полягає у виявленні специфіки жанрової моделі двочастинної сонати у творчості Бетховена. Матеріалом є фортепіанна соната № 24 ор. 78 Л. Бетховена. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю комплексного аналізу двочастинного сонатного циклу як нової жанрової моделі у творчості Л. ван Бетховена. Визначення тематичної і драматургічної логіки, внутрішніх закономірностей жанрово-стильового різновиду класичної сонати сприятиме розумінню еволюції жанру в музиці ХІХ і ХХ століть. Методологія дослідження спирається на компаративний, жанрово-стильовий, структурно-функціональний методи аналізу. Наукова новизна полягає у визначенні специфіки та характерних рис моделі жанру двочастинної сонати. Підкрелюється, що двочастинна соната як один з різновидів жанрової моделі сонатного циклу у творчості Бетховена відрізняється високою концентрацією тематичного розвитку, гнучким трактуванням форми, інтенсивними ладо-гармонічними процесами, що забезпечують реалізацію ідеї сонатності. У висновках зазначається, що жанрова модель двочастинної сонати відображає складну та багатовекторну еволюцію композиторського мислення Людвіг ван Бетховен та становить один із ключових етапів у трансформації сонатного жанру на межі класичної та романтичної епох. Така модель не лише демонструє тенденцію до внутрішньої концентрації музичної форми та переосмислення традиційної циклічності, але й засвідчує зрушення у сфері музичної драматургії, де двочастинна структура набуває нової функціональної наповненості, забезпечуючи більш тісну взаємодію тематичного розвитку та композиційної цілісності. У цьому контексті двочастинна соната постає як своєрідна лабораторія формотворчих пошуків, у якій відбувається перегляд усталених принципів класичної сонатної форми. Водночас виявлено, що зазначена модель передбачає подальші тенденції розвитку музичного мислення, які реалізуються у творчості композиторів романтичної доби та музики ХХ століття, зокрема у напрямі індивідуалізації форми, посилення ролі тематичної інтеграції та зростання значення внутрішньої драматургічної логіки. Перспективи подальшого дослідження даної проблематики пов’язані із розширенням кола аналізованого матеріалу, зокрема через звернення до зразків двочастинної сонати для різних інструментів у творчості Бетховена, а також до аналогічних композицій у доробку інших композиторів різних національних шкіл.