Марина Черкашина - лібретист : "музичний театр у слові"

Abstract

В історії української культури творча постать М. Черкашиної-Губаренко (1938–2024) — історика музичного мистецтва, лідера українських оперних студій, музичного і театрального критика, журналіста, викладача, популяризатора сучасного мистецтва та невтомного просвітника — посіла значне місце. Її спадщина включає також декілька поетичних збірок і десять оперних лібрето, вісім з яких отримали композиторське втілення, а шість були поставлені на сцені. Як літературні джерела, М. Черкашина використовувала твори В. Шекспіра, св. Франциска, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, П. Меріме, Ж. Верна. М. Куліша, О. Корнійчука, В. Бикова. Праця над лібрето не мала другорядного значення серед її життєвих пріоритетів, оскільки була екзистенційно вмотивована і виступала як інтегративний акт сублімації всієї сукупності життєвого, наукового та мистецького досвіду. Осмислення цього унікального досвіду і визначає актуальність пропонованого дослідження. Мета статті — охарактеризувати лібретну творчість Марини Черкашиної-Губаренко як корпус текстів в аспекті оперної традиції, виявити на конкретних прикладах специфіку її роботи над оперним лібрето як проєктним і метареферентним утворенням. Лібретна спадщина М. Черкашиної вперше стала об’єктом наукового дослідження, що дозволило не лише доповнити уявлення про історію української опери останніх десятиліть ХХ століття, але й апробувати сучасні підходи до вивчення оперного лібрето як самостійного літературного жанру. На прикладі двох текстів (співогри «Сім слів Малахія» та опери «Діти капітана Гранта») охарактеризовано особливості конструювання оперної композиції як мережі металітературних, метатеатральних та метамузичниз зв’язків у проєктних вимірах . Встановлена історична наступність у виборі та комбінуванні оперних топосів, що апелює до Дж. Россіні-комедіографа.