Досвід співпраці режисера і композитора в сучасному українському театрі (на прикладі музики до новітніх вистав Оксани Дмітрієвої)

Abstract

Мета дослідження полягає в осмисленні та систематизації досвіду творчої взаємодії режисера і композитора в українському театральному мистецтві ХХІ століття на прикладі новітніх вистав Оксани Дмітрієвої (2024–2025 роки), виявленні принципів спільної розробки музичної концепції вистави, а також визначенні ролі композитора як суб’єкта створення звукової драматургії, що бере безпосередню участь у формуванні аудіального образу вистави. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні комплексного мистецтвознавчого підходу. Системний метод дозволив розглянути музичне рішення як цілісний компонент театрального синтезу; типологічний метод використано для класифікації прийомів роботи зі звуком; метод семантичного аналізу застосовано для розкриття змістовного наповнення лейтмотивів та цитат. Особливе місце у роботі посідає метод наукової саморефлексії, що дозволив проаналізувати досвід співпраці з режисером «ізсередини» творчого процесу та обґрунтувати логіку вибору конкретних композиторських стратегій. Важливе місце також належить методу структурно-функціонального аналізу, що допоміг визначити роль авторського музичного внеску в архітектоніку досліджуваних вистав. Наукова новизна дослідження полягає у першій в українському мистецтвознавстві спробі теоретичного осмислення досвіду співпраці режисера та композитора як цілісної творчої стратегії в контексті сучасного театрального процесу (2024–2025 роки). Висновки. У результаті дослідження систематизовано моделі взаємодії режисера та композитора, де останній постає активним учасником створення художньої цілісності вистави. Виявлено, що роль композитора полягає не лише в звуковому оформленні сценічної дії, а й у розробці глибинних семантичних пластів вистави. Виокремлено основні підходи до організації аудіального простору: від побудови імерсивного «звукового ландшафту» до використання лейтмотивної системи. Доведено, що системна співпраця, заснована на концептуальній єдності, дозволяє створювати багатошарові музично-сценічні структури, які стають інструментом осмислення актуальних тем ідентичності, пам’яті та особистого досвіду.