Роль транскрипцій в еволюції сольного та ансамблевого репертуару туби

Abstract

У статті розглянуто місце аранжувань та перекладень у становленні сольного й камерного репертуару туби другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Наголошено, що саме через опрацювання «чужих» жанрово-стильових моделей – барокових віолончельних та скрипкових сонат, камерних творів для низькореєстрових дерев’яних духових – туба поступово виходить за межі суто оркестрової «басової» функції та входить у простір високих сольних жанрів. Особливу увагу приділено двом репертуарним напрямам: 1) бароковим транскрипціям (сонати А. Вівальді, Б. Марчелло та ін.), що стали підґрунтям для формування «класичного ядра» сольного репертуару туби й актуалізували принципи історично поінформованого виконавства; 2) транскрипції твору «Тема з варіаціями для фагота і фортепіано» Баліса Дваріонаса для туби з фортепіано як зразку неокласичного камерного твору середини ХХ століття у новій тембровій проєкції. Визначено історико-стильові параметри творчості Б. Дваріонаса, окреслено місце «Теми з варіаціями» у його камерній спадщині, проаналізовано формальну організацію варіаційного циклу, типи фактурно-тембрових і метроритмічних трансформацій теми. Розглянуто специфіку перекладення твору для туби у виконавсько-технічному (регістрові баланси, дихальне планування, артикуляція), фактурному (розподіл басової основи між тубою та фортепіано) та семантичному (зміна образного «горизонту» циклу) вимірах. Показано, що адаптація «Теми з варіаціямиs» для туби не обмежується механічним перенесенням партії фагота, а пов’язана з розширенням інтерпретаційного й педагогічного потенціалу твору. У педагогічному аспекті підкреслено значення варіаційного циклу як навчального матеріалу для формування комплексних навичок сольного музикування тубіста – структурного мислення, дихальної витривалості, гнучкості фразування, чіткої артикуляції та готовності до камерного партнерства. У висновках зазначено, що транскрипції барокових сонат «Теми з варіаціями» Б. Дваріонаса репрезентують продуктивний «міжінструмен тальний» діалог у духовій традиції ХХ століття, сприяючи інтеграції туби в простір ансамблевого камерного музикування і розширенню її сучасного репертуару.