Соната для труби і фортепіано Еріка Івейзена : звуковий образ та виконавські стратегії

Abstract

Дослідження присвячено одному із знакових творів ХХ століття – Сонаті для труби і фортепіано Еріка Івейзена, що відкриває нові можливості інтерпретації інструмента у всьому багатстві його звукового образу. Уперше систематизовано темброві й динамічні особливості труби та виконавську специфіку в Сонаті, охарактеризовано художньо-виразні засоби твору крізь призму інтерпретативного підходу. Увагу приділено не лише аналізу партитури твору, а й напрацюванню стратегій його виконання, що є інноваційною позицією дослідження. Використано комплексний дослідницький підхід з поєднанням музикознавчого (структурний, тематичний, фактурний, тембровий), порівняльного, інтерпретаційного та виконавського видів аналізу. Звуковий образ труби розглянуто за трьома рівнями: акустичним, інтонаційним, композиційно-драматургічним. Підсумовано, що у «Сонаті для труби та фортепіано» Е. Івейзен здійснює рішучий перегляд традиційного уявлення про трубу як суто фанфарний інструмент, наділяючи її «вокальними», інтимно-ліричними інтонаційними характеристиками. Звуковий образ труби в композиції розвивається через протиставлення регістрів, динамічних полюсів та тембрових відтінків, утворюючи трирівневу драматургію, що розгортається від героїчної першої та споглядальної другої до грайливо-моторної третьої частини. Взаємодія труби та фортепіано в Сонаті відбувається не за моделлю «акомпанементу», а є повноцінним діалогом, де обидва інструменти утворюють єдине звукообразне поле. Композитор демонструє глибоке розуміння природи духового інструмента, що дозволяє йому досягати надзвичайної тембрової виразності в межах тональної мови, не вдаючись до авангардних прийомів.