Запозичене й оригінальне в Тріо Леоніда Грабовського

Abstract

Проаналізовано звуковисотну і темброво-фактурну організацію Тріо Леоніда Грабовського в контексті оновлення естетики й музичної мови в музиці композиторів-новаторів початку 1960-х років. Наголошено на ключовому значенні для Грабовського класичних принципів формотворення, що базуються на тематичних і звуковисотних процесах, сформованих за класико-романтичної доби. Виявлено шляхи переосмислення композитором зазначених принципів в умовах атональності й сонористичного письма. Показано способи вживання класичних прийомів побудови форми в нетиповому («авангардному») мовно-стилістичному контексті, що й зумовило оригінальність концепції Грабовського. З’ясовано, що тембр і фактура в цьому творі набувають значення провідних засобів формотворення, натомість мотивно-тематичний фактор, безпосередньо не виявляючись, залишається важливим чинником внутрішньої організації фактури, що істотно впливає на структуру й функціонування темброво-сонорних складників музичної тканини. Зазначено прямий вплив на Грабовського ідей музичного авангарду, з якими композитор ознайомився, прочитавши програмну статтю польського музикознавця Т. Зєлінського. Водночас наголошено на обмеженому значенні для Грабовського в період написання Тріо нотних партитур, що втілювали ідеї, окреслені Зєлінським. Засобами порівняльного аналізу виявлено зв’язок пошуків українського композитора з Мініатюрами для скрипки і фортепіано К. Пендерецького у вживанні новітніх (нетрадиційних) прийомів гри на інструментах й у просторовій нотації. На противагу принципам польського авангарду, показано значну самостійність Грабовського у трактуванні класичних форм і принципів звуковисотної організації. Висловлено припущення щодо джерел і причин синтезу класичних і авангардних підходів у композиторській техніці Тріо Л. Грабовського.