Спадкоємність галицько-волинської богослужбової співочої традиції у творчості українських композиторів ХХ - ХХІ століть

Abstract

У музичній науці XXI століття спостерігаємо появу праць, присвячених феноменам національної музичної культури, що визначаються багатовіковим історичним розвитком. Винятковості в даному контексті набувають наукові розвідки, предметом яких є музичні артефакти національної духовної традиції, що у ХХ столітті опинились під забороною (як у сфері живого побутування, так і в дослідницькому вимірі) внаслідок відомих ідеологічних перепон. Одним із них таких феноменів вітчизняної духовної співочої традиції постає галицький (або галицько-волинський) напів як пам’ятка українського церковного монодичного співу, котрий, в свою чергу, має понад 1000-літню традицію і за ґенезою пов’язаний із розвитком християнства у Київській Русі [2, с. 7].