"Інстинкт майстерності" у структурі композиторської діяльності. Казус Равеля

Abstract

Як будь-яка людська діяльність, композиторська практика є особливим видом комунікації. Її єдність забезпечується структурою, що включає спонукальні мотиви, певні настанови, дії та цілі. Специфічно мистецькою її роблять додаткові параметри: міра таланту й «інстинкт майстерності», що задає інтенсивність користування первинним ресурсом таланту та регулює вектори його вишколу, розвитку й буття. «Інстинкт майстерності», за Т. Вебленим, протистоїть «інстинкту спортсменства», а тому може розглядатися поза порівняльними процедурами. Зазвичай майстерність розуміється як атрибут Майстра — вчителя, який має ключі до арсеналу ефективних рішень будь-яких, в тому числі суто мистецьких завдань. М. Равель у цьому сенсі не давав уроків майстерності. Він майже не мав учнів, але мав друзів, які його любили і намагалися зрозуміти. Своєю чергою Равель мав учителів, і не лише серед музикантів, яких доволі уважно слухав, проте дуже вибірково засвоював їх уроки. Його опусам властива завершеність, охайність, дотепність, винахідливість і доречність. Усе це дозволяє характеризувати музику Равеля як зразок найвищої композиторської майстерності та досконалості. У статті здійснена спроба, не претендуючи на відкриття таїни творчої досконалості Равеля, з’ясувати базові позиції його композиторського майстерності, той modus operandi (звичний для митця спосіб виконання певних творчих завдань), що визначає його як художню індивідуальність, яка розуміється як цілісність художнього світу митця. Запобігаючи застиганню, художня індивідуальність композитора актуалізується як цілісний феномен у різних модусах, маніфестуючи свою унікальність у конкретному мовному матеріалі та системі образів.