Особливості взаємодії українського вертепу як театру анімації з міським простором

Abstract

Український вертеп — це унікальне явище на перетині релігійного, фольклорного та театрального досвідів, яке сформувалося як синтетична форма театру, поєднавши музику, слово, рух і обряд. У ХХІ столітті вертеп виходить за межі ритуалу, набуваючи нового звучання у міському середовищі — у формі вуличних перформансів, театру анімації, інтерактивних дійств. Актуальність дослідження полягає в необхідності переосмислити вертеп не лише як традиційний різдвяний обряд, а як живу лабораторію сучасного театру анімації, що поєднує тілесність, ритм, рух і взаємодію з простором. У цьому контексті важливими стають міждисциплінарні зв’язки між антропологією, театральною педагогікою та урбаністичними практиками. Об’єктом дослідження є український вертеп як театральне явище. Предметом дослідження є взаємодія вертепу як форми театру анімації з міським простором у контексті сучасних перформативних практик. Мета і завдання дослідження — визначити специфіку функціонування українського вертепу як лабораторії сучасного театру анімації в міському просторі. Для досягнення мети поставлено такі завдання: Розкрити історичні передумови формування українського вертепу в контексті європейських різдвяних вистав. Визначити структурно-семіотичні особливості вертепної драми, її персонажної системи, простору й драматургії. Простежити інтерпретації та реконструкції вертепу у ХХ столітті (Лесь Курбас, радянська та пострадянська сцена). Окреслити сучасні способи адаптації вертепу до міського середовища (site-specific, партиципаторні та медіа-анімаційні форми). Проаналізувати власний практичний досвід інсценізації вертепу («Вертеп. Сон на Різдво») як експериментальної лабораторії театру анімації.