Інтермедіальність та інтермедіа в контексті сучасного мистецтвознавства : теоретичні аспекти

Abstract

Стаття присвячена теоретичному осмисленню та методологічній диференціації понятійного апарату, пов'язаного з інтермедіальністю в контексті сучасного мистецтвознавства. Актуальність дослідження зумовлена «медіатизацією мистецтва» та бурхливим розвитком цифрової культури, що призводить до «розгерметизації» жанрових меж і появи складних аудіовізуальних та перформативних форм. Визначено, що традиційні для української гуманітаристики методи аналізу міжмистецьких зв'язків, які часто запозичені з літературознавства, виявляються недостатніми для дослідження новітніх, експериментальних творів, що активно залучають сучасні технологічні медіа. Виникає потреба у формуванні спеціалізованого аналітичного інструментарію, здатного охопити як естетичні, так і комунікативні параметри гібридних творів. Мета дослідження полягає у розкритті специфіки інтермедіальних теорій у сучасній гуманітаристиці, диференціації ключових понять («синтез мистецтв», «інтермедіальність», «інтермедіа») та демонстрації потенціалу використання в мистецтвознавчому дискурсі концепції «інтермедіа» Діка Гіґґінса, виходячи з аналізу сучасних експериментальних практик. У статті проаналізовано еволюцію та типологію поняття інтермедіальності, виокремлено його відмінність від поняття «синтез мистецтв» (де інтермедіальність фокусується на взаємодії та комунікативних контекстах, а не на естетичній гармонії). Досліджено основні положення концепції «інтермедіа» Діка Гіґґінса, сформульовані в контексті руху Fluxus та постдраматичного театру. Зроблено висновок, що концепція Гіґґінса, яка акцентує на гібридності, експериментальності, недетермінованості та перетині меж медіа (зокрема, залучення нових технологій), пропонує ефективну аналітичну модель для осмислення новітніх художніх практик, які не піддаються традиційній жанровій класифікації.