Увертюра Е. Елгара "На Півдні (Алассіо)" : узагальнення власного досвіду і передбачення подальших творчих відкриттів

Abstract

Увертюра «На Півдні (Алассіо)» є останнім із творів Е. Елгара у цьому жанрі, що зумовлює її результуючий характер; водночас, вона прямо передує появі його Першої симфонії, в якій збираються всі попередні здобутки автора; отже, докладне вивчення цього твору дозволяє осягнути траєкторію розвитку стилю митця. У дослідженнях, присвячених творчості Е. Елгара в цілому або його симфонічним композиціям, роль увертюри у позначеному еволюційному аспекті не розглядається, що зумовлює наукову новизну і актуальність представленої розвідки, яка має на меті встановити точки перетину увертюри «На Півдні (Алассіо)» з попередніми та наступними творчими здобутками Е. Елгара. На основі історико-біографічного підходу висвітлено історію виникнення увертюри з огляду на її місце у творчій еволюції митця; компаративного – здійснено порівняння «Алассіо» з іншими творами композитора; структурно-композиційного, жанрово-стильового, інтонаційного типів аналізу – детально розглянуто нотний текст композиції Е. Елгара. Результати дослідження дозволяють стверджувати, що розгляданий твір вписаний у контекст розвитку як симфонічної творчості Е. Елгара, так і пізньоромантичного симфонізму як такого. Зв’язок увертюри із загальною симфонічною практикою та Першою симфонією Е. Елгара, прообрази багатьох новацій якої присутні в «Алассіо», виявлено на кількох рівнях: жанрової приналежності (концертна увертюра містить риси симфонічної поеми); гармонічної мови (свобода модуляційного процесу, зіставлення акордів далеких тональностей, побудови, тональність яких визначити однозначно неможливо); тематизму й роботи з ним (багатотемність, включення «картинного» епізоду, інтонаційні зв’язки між темами). Однак оригінальність композиторських рішень не дозволяє віднести твір до спроб епігонського відтворення моделей пізньоромантичного симфонізму, а змушує сприймати його як новий етап розвитку останнього.