Прояви композиторської індивідуальності у транскрипціях

Abstract

Проаналізовано діалектику співвідношення індивідуального (нетипового, оригінального) і запозиченого на рівні засобів музичної виразності. На прикладах оркестрових транскрипцій творів Йогана Себастьяна Баха, здійснених Антоном Веберном і Арнольдом Шенберґом, а також інструментальних транскрипцій хорів Миколи Леонтовича, зроблених Леонідом Грабовським, показано, в який спосіб проявляються ознаки мистецької індивідуальності сучасного автора навіть за умови використання виключно запозиченого матеріалу. Зазначено, що попри значне кількісне переважання в музичній структурі «чужих» елементів, композиторська індивідуальність оркеструвальників у цих транскрипціях проявилася дуже чітко. Саме вона, а не запозичений матеріал, визначила мистецьку цінність й унікальність транскрипції. Вказано на подібність проявів композиторської індивідуальності у транскрипції (незалежно від інструментального складу виконавців) і у власній творчості оркеструвальника: у А. Веберна, згідно з його принципом охопності (Fasslichkeit), це максимально чіткий показ мотивно-тематичної структури твору; у А. Шенберґа — пізньоромантична барвистість і фактурна насиченість оркестрового звучання; у Л. Грабовського — темброва різноманітність, що постає внаслідок застосування особливих, в тому числі сучасних і рідко вживаних прийомів звуковидобування. Виявлено, що концептуальний підхід до оркестрування чужого твору, якщо воно здійснюється композитором з яскраво вираженим індивідуальним стилем, напряму залежить від цього стилю і фактично є продовженням власної творчості. Зазначено, що в усіх розглянутих випадках автори транскрипцій не вдавалися до стилізації, а виходили з власних принципів інструментування, пов’язуючи в такий спосіб музику минулого із сучасною стилістикою.