Особливості втілення жанру сонати для скрипки і фортепіано в творчості Габріеля Форе (на прикладі Cонати № 2, e-moll, op. 108)

Abstract

Стаття аналізує жанрово-стильові та драматургічні особливості Сонати № 2 для скрипки і фортепіано Г. Форе як зразка його пізнього стилю. Автор акцентує на ускладненні гармонічної мови, поліфонізації фактури та драматизмі змісту, притаманному музиці початку XX століття. Досліджено новаторство композитора у використанні модальної гармонії, що підготувало ґрунт для французького імпресіонізму. У роботі обґрунтовано трактування камерності Г. Форе як особливої сфери витонченої мінливості почуттів.

The article analyzes the genre, stylistic, and dramatic features of G. Fauré's Violin Sonata No. 2 as a prime example of his late style. The author emphasizes the increased harmonic complexity, polyphonic texture, and dramatic content characteristic of early 20th-century music. The study explores the composer's innovation in modal harmony, which paved the way for French Impressionism. Ultimately, the work defines Fauré's approach to chamber music as a unique realm of subtle, shifting emotions.