Реквієм Д. Лігеті : специфіка трактування жанру і втілення сакральних образів

Abstract

Актуальність теми дослідження зумовлена непересічною значущістю «Реквієму» Д. Лігеті як феномена, що переосмислює багатовікову традицію сакрального жанру через призму універсальних людських страждань та екзистенційних питань. Метою дослідження є виявлення специфіки трактування сакральних образів у «Реквіємі» Д. Лігеті через призму екзистенційно-філософських категорій та інноваційних технік. Новизна дослідження полягає у поглибленому аналізі взаємозв’язку між травматично-психологічним досвідом композитора і трансформацією традиційного релігійного наративу в універсальне вираження людського страждання. Отримані висновки підтверджують, що «Реквієм» Д. Лігеті – це глибоке філософське висловлювання про сенс буття і смерті в сучасному світі, що є художнім свідченням трансформації свідомості людини, яка пережила катастрофи. Використання мікрополіфонії, сонорики та відображення форсованих емоцій, характерних для експресіонізму, створює унікальний звуковий простір. Він передає «здавлений крик» людства, екзистенційний жах перед кінцем і відчуття порожнечі. Відсутність традиційного просвітлення та використання неповного канонічного тексту підсилюють авторську концепцію, перетворюючи «Реквієм» на філософське осмислення долі особистості у світі, що пережив катастрофу.