Вплив творчості Артуро Сандоваля на джазових музикантів кінця ХХ - початку ХХІ століття

Abstract

Стаття аналізує напрями впливу Артуро Сандоваля на виконавські практики джазових музикантів кінця ХХ – початку ХХІ століття. Мета роботи – визначити напрями впливу творчості Артуро Сандоваля на джазових музикантів кінця ХХ – початку ХХІ століть і показати, як його техніка, ритмічне мислення та педагогічні практики змінили виконавські стандарти, репертуар і навчальні підходи. Методологія: застосовано поєднання історико-музикологічного опису, порівняльного стилістичного аналізу й рецептивного підходу. Наукова новизна полягає в уточненні таких стійких механізми впливу: технічний зсув у трубній грі, де стабільна робота в екстремальних регістрах, артикуляційна точність і витривалість закріпилися як нова професійна норма; ритмічне оновлення, коли клейв та тумбао стали формотворчою основою імпровізації у некубинських складах; педагогічна екосистема, що через публічні майстер-класи та інституційні зрушення збалансувала академічні та імпровізаційні компетенції. Висновки: вплив Сандоваля вийшов за межі індивідуальної віртуозності. Механіка цього впливу проявляється у стандартизації складних трубних прийомів, у переосмисленні ролі афро-кубинського коду як формотворчого чинника мови джазу, а також у зміні педагогічних пріоритетів, що тепер заохочують універсальність як норму. Інституційна легітимація латин-джазу та його присутність у програмах провідних центрів створили рамку, в якій модель Сандоваля з приватної віртуозності перетворилася на спільний професійний еталон. Його модель піднесла технічну планку джазової труби, нормалізувала афро-кубинський метроритм у мейнстримі й переорієнтувала освітні практики на універсальність. Отримані результати окреслюють цілісну рамку для подальших досліджень рецепції латиноамериканських впливів у глобальному джазі та для оновлення навчальних програм у вищій музичній освіті.