Віолончельна школа Георгія Авер'янова : грані артистизму

Abstract

Постановка проблеми. Логічною підставою дослідження є актуальність концепції художнього універсалізму творчої особистості та вчення музикологічної акмеології, які конкретизовано через приклад розв’язання згаданих проблем українського музикознавства шляхом вивчення структури творчого універсалізму постаті Георгія Борисовича Авер’янова – концертного виконавця, музичного редактора, очільника харківської віолончельної школи (1960–1991), першого проректора (1968–1975) і ректора (1975–1991) Харківського інституту (нині університету) мистецтв імені І. П. Котляревського. Інноваційний елемент розвідки полягає в залученні акме-методології, а саме – акмеоцентричного підходу до визначення вершини життєтворчого шляху Г. Б. Авер’янова. Мета дослідження – на основі застосування акмеоцентричного підходу визначити грані артистизму та розробити акмеограму виконавсько-педагогічної життєтворчості Георгія Авер’янова. Методологія дослідження базується на положеннях фундаментального музикознавства, акмеоцентричного підходу, біографічного методу, концепції діяльнісного універсалізму. Результатами дослідження є розробка аспектів виконавської акмеології, шляхів застосування акмеоцентричного підходу для побудування акмеограми життєтворчості митця, встановлення художніх рис його віолончельного стилю (обумовленого сукупністю його дарувань та переосмисленням завоювань чотирьох віолончельних шкіл України), введенням поняття «віолончельний романтизм» як стильової домінанти виконавської індивідуальності Майстра. Висновки. Акмеологічна методологія в повному обсязі спрацьовує по закінченні життєтворчості індивідуума, коли унаочнюється життєтворча дуга, прокреслена душею й натхненою працею музиканта. Коли дослідницький погляд дистанціюється від життєтворчості «героя», уможливлюється розбудова акмеограми виконавсько-педагогічної діяльності Артиста. Аналіз життєтворчості Г. Б. Авер’янова дозволив виявити грані властивого йому артистизму, що виникли як взаємодія складових системи його природних обдарувань та узагальнених в його діяльності музично-культурних хронотопів України; визначити харківський період як вираз виконавсько-викладацького акме музиканта; представити структуру універсалізму творчої особистості митця як складену з чотирьох компонентів («чотири-діяльнісну», за О. Комендою): іпостасей концертного виконавця, музичного редактора, викладача, музичного діяча.