Методи перформативного мистецтва як інструменти психоемоційної підтримки вразливих груп населення (на прикладі проєкту «Пенелопея» Львівського академічного драматичного тетару імені Лесі Українки)

Abstract

Війна в Україні спричинила глибокі травматичні процеси в суспільстві та поставила питання психоемоційної стійкості як однієї з ключових умов відновлення людини. У цих умовах мистецтво набуває функцій не лише естетичного, а й соціально-психологічного інструменту підтримки. Зокрема, перформативне мистецтво, що поєднує тілесну дію, звук і присутність, утверджується як засіб самовираження, інтеграції досвіду та повернення відчуття цілісності. Дослідження методів перформативного мистецтва у контексті психоемоційної підтримки є актуальним для сучасної української культури, яка переживає етап переосмислення ролі мистецтва у процесах суспільного та індивідуального відновлення. Прикладом такого досвіду є проєкт «Пенелопея», залучивши до нього жінок, чиї партнери є діючими військовими. Даний проєкт актуалізує тему чекання, втрати й відновлення як спільного досвіду, що потребує художнього осмислення. В основі концепції вистави є архетип Гомерівської Пенелопи з твору «Одіссея» як образу жіночої витримки та духовної сили; як знайомство з ідентичністю жінки, яка чекає й проходить свій шлях (не) героїні, окреслений в назву «Пенелопея». Об’єкт дослідження – методи перформативного мистецтва як інструменти психоемоційної підтримки. Предмет дослідження – синтез перформативних практик з авторським методом роботи зі звуком у традиційній пісні Уляни Горбачевської, реалізований у проєкті «Пенелопея».