Системи риторики та семіотики в аналізі світської інструментальної музики епохи Бароко

Abstract

Стаття присвячена розмежуванню музичної риторики та семіотики в аналізі інструментальної музики епохи Бароко. Автор доводить, що музична риторика не зводиться до набору фігур із фіксованим значенням, а є ширшою системою, яка охоплює принципи композиції, форму та музичну нарацію. На прикладі творів Телемана показано, що значення риторичних фігур формується лише в контексті, а не є сталим. У висновках обґрунтовано автономність риторичної системи та доцільність історично інформованого підходу до аналізу барокової музики.

The article is devoted to distinguishing between musical rhetoric and semiotics in the analysis of Baroque instrumental music. The author argues that musical rhetoric should not be reduced to a set of figures with fixed meanings, but rather represents a broader system encompassing principles of composition, form, and musical narration. Using the example of Telemann’s works, it is demonstrated that the meaning of rhetorical figures is context-dependent rather than stable. The conclusions substantiate the autonomy of the rhetorical system and the relevance of a historically informed approach to the analysis of Baroque music.