Художні особливості вистави "Отелло" Олексія Глаголіна та її місце у шекспіріані українського драматичного театру

Abstract

У статті уперше в українському театрознавстві комплексно проаналізовано виставу «Отелло» на сцені Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка (1952). Встановлено, що ця вистава стала шостою сценічною інтерпретацією трагедії «Отелло» в українському театрі. Постановці Олексія Глаголіна було притаманним інтелігентне та не екзотичне тлумачення головного героя цієї класичної п’єси. Попри ідеологічні вимоги часу (доба сталінізму, з її вульгарно-соціологічним підходом до класичної спадщини), центр уваги режисера перебував у зоні психологічних взаємин Отелло та Яго. До недоліків вистави шевченківців слід віднести те, що вона найменшою мірою дозволяла глядачеві осягнути мотиви кохання Дездемони до мавра. Втілення їхньої сюжетної лінії акторами в партнерському сенсі було недостатньо переконливим. Разом із тим, у виставі, в якій грали переважно учні Леся Курбаса – Данило Антонович, Лесь Сердюк, Федір Радчук, Григорій Козаченко, Софія Федорцева, Юлія Фоміна, Митрофан Кононенко та ін., а асистентом режисера був березілець Сергій Ходкевич, прослідковуються закони виразності театру «Березіль»: ощадливості, ритмічності, показу фрагменту замість цілого. У статті доводиться, що вистава «Отелло» О. Глаголіна зіграла визначальну роль у підготовці трупи ХДАУДТ ім. Т. Г. Шевченка до сценічної репрезентації найскладнішої п’єси В. Шекспіра – «Гамлет» (режисер Б. Норд, 1956).